Анна Багряна. Рецензія на роман В'ячеслава Гука "Сад Галатеї"
Автор: В'ячеслав, Гук
Видавець: ТОВ "Сімферопольська міська друкарня"
Рік: 2008
Анна Багряна. Рецензія на роман В'ячеслава Гука "Сад Галатеї", роман. – Сімферополь, видавництво "СМД", 2008р., – 376с.
В'ячеслав Гук – член Національної Спілки письменників України, колишній кримчанин, який уже встиг заявити про себе в сучасній українській літературі оригінальними, глибоко філософькими поезіями, видавши 5 поетичних збірок. Три роки тому В'ячеслав почав писати велику прозу. За історично-психологічний роман про Радянсько-фінську війну 1940 року "Синдром дитячих спогадів" 2007 року отримав грант Президента України. Другий роман В. Гука – "Сад Галатеї". І відразу ж можу сказати, що це зріла проза європейського зразка, так би мовити, "академічна", з претензіями на інтелектуальну аудиторію, визнана на рівні Міністерства культури України, яка написана вишуканою українською мовою, з тонко виписаними психологічними портретами персонажів, цікавою композиційною побудовою (допити паном слідчим головного героя дев'яностолітнього Асара Янсона, який спалив старечий притулок, упереміж із його спогадами, роздумами, нездійсненними мріями). Події твору розгортаються у повоєнній Латвії, біля міста Пілтене, на тлі певних політично-історичних обставин, які, проте, виступають у романі лише тлом для змалювання людських доль (Асара, Марти, пастира Ансіса, Гелени, сестри Ірми, доктора Улдіса), глибоких і складних внутрішніх світів персонажів. В романі заторкається тема минулої Вітчизняної війни – в цьому письменник близький до Ремарка, але автор намагається її розгорнути крізь сучасне бачення цієї проблеми, перетасувавши людські страждання із песимістичною філософією Фрідріха Ніцше й Артура Шопенгауера. До того ж роман вражає своєю кінематографічністю, що зазначається і його читачами: в цьому письменник вельми близький до свого улюбленого шведського режисера Інгмара Бергмана. Проза В. Гука загалом не властива для української літератури, а тяжіє більше до літературних традицій Швеції, Норвегії, Прибалтійських країн, а відтак цілком придатна для перекладу на інші мови світу. Йдеться про речі, які завжди залишаються актуальними – поза територіальними та часовими межами, адже на першому місці у творах В'ячеслава Гука – Людина з її неоднозначним і заплутаним лабіринтом душі, з її самотністю, болем, сподіваннями, таємницями. Хочеться вірити, що письменник не зійде з обраного ним шляху – саме шляху сучасної української інтелектуальної прози. Цей шлях тернистий, і не всім дано його пройти гідно. Сам автор на презентації цього роману зазначив, що писав його як українську відповідь на роман американської письменниці Ніколь Краусс "Історія кохання". Символічно, що і пані Ніколь, і пан В'ячеслав народилися в один і той же рік. У цьогу твору є одна вада – інертність: якщоб його можна було зробити трошки стрімкішим, динамічнішим, рухливішим - було б тільки добре. Власне, для мене – та й нетільки для мене! - особисто цей твір став своєрідним відкриттям. У майбутньому, здається, лише час може визначити, що, на мою думку, це була краща прозова україномовна річ 2008 року. Переконана, що роман В. Гука "Сад Галатеї" може стати бестселером не лише для української, але й для світової літератури.
Анна Багряна, секретар Ради Національної Спілки письменників України, письменниця, лауреат Міжнародної україно-німецької премії ім. О. Гончара, лауреат літературних конкурсів "Смолоскип" та "Коронація слова",
м. Київ
Роман сильний і болісний. Вітаю кримчанина!
Класний
У мене, якщо чесно, було таке враження після прочитання "Галатеї", що письменнику не тридцять років, а дев'яносто, як і Асару. Роман страшний уже в тому, що вбиває людську психіку, нищить її, не залишаючи надії на порятунок.Маю думку, що письменник досліджував психологію, а це, певно, вже є її практика? І звідки ця депресія, безнадія, цілковите божевілля? Десь на середині роману починають виникати думки про самогубство, тому що виходить жити, щоб жити – не варто. Бо завтра ти будеш старий, а післязавтра – опинишся у старечому притулку? Фінал людського життя – там? Чи не зарано думати про таке в такому віці? А щось світле і радісне – не можна написати? Це – несподобалося. А сподобалося, що все-таки є сюжет, бо зараз – це така рідкість: прочитати щось сюжетне.
А де його почитати? В інеті – нема.
в білокнижнику нема, щоб придбати?..але то треба гроші..в неті багато різного російськомовного чтива, але, натомість, збірка Андруховича "Екзотичні птахи і рослини" була знайдена мною в електронці лише раз, і після того – безнадійно втрачена =(
Так – болісно, але й – талановито, стрімко, захоплююче, вражаюче, точно і госто, як лезо багнета. "Сад Галатеї" – це не лише відкриття, це – початок НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, яка народилася в Криму! Моє вітання письменнику!
www.guk-ukr-lit.ucoz.ua
Мелодраматичний твір. Я взагалі-то українською не читаю. Так, принципово, бо в школі примушували. Але тут у "Вечерк.сом" бачив оголешення на цей твір із адресами крамниць, де можна купити. Ну я не знаю. Ну не українське воно і все. Не українське. Типу Гамсуна чи когось іще, але Чейза люблю.
Психологічна драма про повоенну Латвію мене вразила. Взагалі дуже цікаво, чому саме про Латвію? Автор має "балтійське коріння" чи що? І знову ж таки, якщо б він написав про повоенну Україну, наприклад, це б так, певно, не лунало "по-європейськи", як лунає...